Розробка
свята врожаю
Скарбниця Деметри
Хід виховного заходу
Скарбниця Деметри
Мета: Ознайомити учнів з походженням
культурних рослин, овочів, фруктів; поглиблювати екологічні знання та моральні переконання в
тому, що тільки зберігаючи мир і природу, людина збереже саму себе; виховувати
дбайливе ставлення до Землі - матінки, до нашого спільного дому – Природи.
Обладння: кімната гарно вбрана рушниками із вишитими квітами. На стінах та дошці малюнки із зображенням культурних рослин, картини природи. На столах різноманітні поробки із природних матеріалів, плоди різноманітних фруктів, овочі , ваза з колоссям зернових; фізична карта світу.
Звучить лірична музика.
Обладння: кімната гарно вбрана рушниками із вишитими квітами. На стінах та дошці малюнки із зображенням культурних рослин, картини природи. На столах різноманітні поробки із природних матеріалів, плоди різноманітних фруктів, овочі , ваза з колоссям зернових; фізична карта світу.
Звучить лірична музика.
Хід виховного заходу
Учитель:
Сьогоднішню розмову ми присвятимо дуже простим і повсякденним рослинам, які
ростуть у кожного на городі і плодами яких кожен ласував не один раз.
Сьогодні ви ще більше дізнаєтеся про культурні рослини. Про таємниці зеленого світу, про те, чому індіанці приховували від іспанських завойовників секрет «сонячної квітки», а морські пірати любили картоплю та ін..
Сьогодні ви ще більше дізнаєтеся про культурні рослини. Про таємниці зеленого світу, про те, чому індіанці приховували від іспанських завойовників секрет «сонячної квітки», а морські пірати любили картоплю та ін..
Назва сьогоднішнього свята « Скарбниця
Деметри». Хто ж така Деметра?. Це богиня родючості, мати – земля, мати –
годувальниця.
О, Деметро! Мати – земле моя!...
В біло – рожевому вінку з весняних квітів, у смарагдовій накидці з зелених шат,
у золотавому багрянці щедрої осені - у всьому ти завжди прекрасна. Варто лише
тобі захотіти, і безкрайні похмурі степи усміхнуться барвистою веселкою квітів,
а у пустелях потягнуться до сонця зелені паростки, наповняться соком виноградні
грона. Ти, божество! Тебе полюбив кожен із тих, хто живе на планеті, навіть не
знаючи, існуєш ти насправді чи ні. Але всі сумніви зникають, варто лише увійти
до твоїх володінь. І ось уже дзвін струмків нагадує твій сміх, шелест листя з
гаю - твоє легке дихання, повнозерний колос – твою щедрість.
Пригріє сонечко, і віддячить Деметра кожному, хто пам’ятав про неї, хто не
забував, вірив у її чудодійну силу. І зацвіте у лузі калина, а в садку в білій
хустині застигне замріяно вишенька: це пишне весняне вбрання, що подарувала Деметра,
вишенці найбільше до вподоби. Зашумить ліс: навкруги вже зелено. А він ще не вбрався
в зелені шати. Час і про нього згадати Деметрі. Літо коротке. Коли ще
достигнуть чорниця і журавлина, горіхи і й ожина.
В урочистому чеканні нива. Їй добре відомо, що і калина, і вишенька, і красень – ліс з першими променями сонця вкриваються рясним квітом. А про неї мають подбати люди. Адже без хліба їм ніяк не прожити. Мине небагато часу. І вкинуть вони у масну ріллю крихітні пшеничні зернятка. Теплі весняні дощі напуватимуть їх водою, сонечко відганятиме холодні вітри. Деметра подарує їм ту дивовижну силу, завдяки якій зернятка перетворяться на тендітні зелені стеблини. Що згодом зігнуться під важким колосом. Так було давно,так буває завжди. Так буде і цього разу.
Сьогодні богиня Деметра відкриває свою скарбницю.
В урочистому чеканні нива. Їй добре відомо, що і калина, і вишенька, і красень – ліс з першими променями сонця вкриваються рясним квітом. А про неї мають подбати люди. Адже без хліба їм ніяк не прожити. Мине небагато часу. І вкинуть вони у масну ріллю крихітні пшеничні зернятка. Теплі весняні дощі напуватимуть їх водою, сонечко відганятиме холодні вітри. Деметра подарує їм ту дивовижну силу, завдяки якій зернятка перетворяться на тендітні зелені стеблини. Що згодом зігнуться під важким колосом. Так було давно,так буває завжди. Так буде і цього разу.
Сьогодні богиня Деметра відкриває свою скарбницю.
1 – й учень Чарівниця роду польових
( картопля)
Надвечір загін іспанських завойовників, що вже кілька днів брів схилами Анд, натрапив на невелике поселення. Тубільці, котрі вже знали про жорстокість конкістадорів, покинули свої житла, взявши нехитрі пожитки.
Зголодніли іспанці кинулись в пошуках їжі. Та в хижах нічого їстівного не було. Один із них знайшов, правда, якісь дивні жовтуваті горішки. Голод – не тітка. Зважився таки і скуштував. Горішки здалися напрочуд смачними, і вже за мить ними ласував увесь загін. Сталося це у 16 ст. І жовтуваті горішки були не що інше, як добре відома картопля, яку індіанці називали « папа».
Вважають, що в Європу картоплю завіз пірат, англійський мореплавець Френціс Дрейк. Який промишляв тоді на морі і на суходолі. В німецькому місті Оффенбурзі вдячні жителі поставили йому пам’яник: високий на зріст чоловік простягає людям квітку картоплі. На постаменті був надпис: « Серу Френсісу Дрейку, який розповсюдив картоплю в Європі. 1580рік. Мільйони землеробів світу благословляють його безсмертну пам’ять…»
Надвечір загін іспанських завойовників, що вже кілька днів брів схилами Анд, натрапив на невелике поселення. Тубільці, котрі вже знали про жорстокість конкістадорів, покинули свої житла, взявши нехитрі пожитки.
Зголодніли іспанці кинулись в пошуках їжі. Та в хижах нічого їстівного не було. Один із них знайшов, правда, якісь дивні жовтуваті горішки. Голод – не тітка. Зважився таки і скуштував. Горішки здалися напрочуд смачними, і вже за мить ними ласував увесь загін. Сталося це у 16 ст. І жовтуваті горішки були не що інше, як добре відома картопля, яку індіанці називали « папа».
Вважають, що в Європу картоплю завіз пірат, англійський мореплавець Френціс Дрейк. Який промишляв тоді на морі і на суходолі. В німецькому місті Оффенбурзі вдячні жителі поставили йому пам’яник: високий на зріст чоловік простягає людям квітку картоплі. На постаменті був надпис: « Серу Френсісу Дрейку, який розповсюдив картоплю в Європі. 1580рік. Мільйони землеробів світу благословляють його безсмертну пам’ять…»
Та не одразу картопля зажила в Європі слави
цінної харчової культури. Довгий час милувалися її квітами, прикрашали ними
одяг, а жінки ще й зачіски. Квіти ці розводились на спеціальних грядках і куштували
вони дуже дорого, тож придбати їх могли хіба що заможні люди. Чому ж так важко
пробивала собі картопля дорогу до нашого столу?
Річ у тім , що в більшості країн її їли сирою,і, звичайно, нікому вона не припала до смаку. Інколи замість підземних бульб споживали насіння – зелені бульбочки, що росли на бадиллі, й не рідко отруювалися ними. Саме тому у Франції картоплю вважали отруйною рослиною, що псує грунт.
До Росії картоплю завіз у другій половині 18 ст. Петро І.Та селяни, підбурювані духовенством, дуже вороже зустріли «нечестивий плід»,«чортове яблуко»,побоювалися його. Спалахнули навіть справжні «картопляні бунти».
Річ у тім , що в більшості країн її їли сирою,і, звичайно, нікому вона не припала до смаку. Інколи замість підземних бульб споживали насіння – зелені бульбочки, що росли на бадиллі, й не рідко отруювалися ними. Саме тому у Франції картоплю вважали отруйною рослиною, що псує грунт.
До Росії картоплю завіз у другій половині 18 ст. Петро І.Та селяни, підбурювані духовенством, дуже вороже зустріли «нечестивий плід»,«чортове яблуко»,побоювалися його. Спалахнули навіть справжні «картопляні бунти».
Спочатку цей овоч знаходить
прихильників серед петербурзької знаті. А згодом з’являється на селянських городах. Раз покуштувавши смачні
варені чи печені бульби, селяни більше не відмовлялися від них. Минув час і
картопля стала в Росії улюбленою і незамінною стравою.
2-й учень Сонячна квітка ( соняшник)
Перше знайомство європейців із соняшником відбулося на його батьківщині – Південній Америці. Золотава квітка, яку індіанці вважали дарунком небесного світила. Його маленьким двійником на землі й називали « сонячною квіткою», зачарувала їх. Невдовзі, влітку 1510р. разом з награбованими коштовностями, екзотичними плодами, насіння сонячної квітки навантажили на каравелу, що взяла курс на Мадрид.
В Іспанії заморську гостю зустріли почестями: насіння висадили в королівському ботанічному саду, ретельно доглядали. А коли соняшник розквітнув, захопленню усіх, хто його бачив, не було меж. Досить швидко соняшник, як декоративну рослину почали вирощувати в багатьох країнах Європи. Наприкінці 18 ст. насіння цієї рослини завезли і в Росію. Золотисті голівки її стали окрасою і пишних клумб вельмож, і невеличких квітників біля вбогих селянських осель.
Соняшник, що його уподобали наші предки, помітно відрізнявся від того, який нині жовтим килимом вкриває поля. Сонячна квітка мала довге стебло, численні бічні галузки, а самі кошики були лише трохи більші за мідний п’ятак. Насіння було дрібне, з гострою основою, а ядерця вкриті товстим лушпинням. І все ж ним залюбки ласували.
Таким був початок біографії цієї рослини. Почавши вирощувати її, люди навіть не здогадувались ,що відкрили справжній скарб. Минув час. І соняшник оцінили як чудового медоноса. А от розгадати його найбільшу таємницю вдалося лише через сто років, наприкінці 18 ст.; стало відомо, що із соняшника можна одержати олію.
Інтерес до цієї рослини зростав з року в рік. Спостережливі землероби намагалися висівати кожного наступного року насіння крупніше. Узяте з соняшників із більшими кошиками.
Спершу олію з насіння намагалися добути вручну. Та спроби ці не увінчалися успіхом. Аж ось кріпак Д.С.Бокарьов із Воронезької губернії змайстрував механічну олійницю і одержав першу в Європі соняшникову олію – духмяну, смачну, майже прозору, золотаву, як сам соняшник!
Сонячна квітка тепер зацікавила багатьох.
3-й учень Корлівство Маїс ( кукурудза)
У пригодницьких книжках вам, звичайно, не раз доводилося читати про маїсові коржі. Та, мабуть, не кожному відомо, що ці маїсові коржі випечені із звичайнісінького кукурудзяного борошна. « Зеа Маїс» - таке ім’я дав цьому злакові шведський природознавець Карл Ліней.
Свою другу назву – « кукурудза» – ця рослина одержала значно пізніше. Вже на Європейському континенті. Моряки, що припливли з Христофором Колумбом до Нового Світу, з неприхованим подивом дивилися на екзотичні рослини з високими стеблами і качанами, що їх вирощували на своїх полях індіанці. Адже в їхніх заростях можна було заблукати!
На честь маїсу індіанці влаштовували гучні свята. Вони наряджали найвище і найкраще стебло в жіноче вбрання і розігрували цілу виставу: жінку – маїс приносили в жертву її покровителю – духу сам мама. Задобрюючи його урочистими гімнами.
Інші племена індіанців, коли надходила пора сіяти маїс. Розпалювали вогнища. На яких спалювали все старе : залишки торішнього врожаю, зношений одяг, стоптане взуття, поломане начиння. На цей період припинялися навіть війна між племенами, забувалися сварки. Наприкінці свята ці багаття гасили. А нові запалювали – на честь майбутнього врожаю.
А скільки казок, міфів, легенд чули іспанці про чудову рослину. Одна з них розповідає про те, як з’явилася ця рослина в індіанців. Якось боги вирішили розділити між людьми земні багатства. Ацтеки і майя попросили у них скромний дарунок – качан кукурудзи із золотистими зернами, наче налитими сонцем. Від щирого серця подякували богам індіанці. Вони знали, що тепер володіють безцінним скарбом. Більше їм не загрожуватиме голод, ситою буде й їхня худоба, і птиця.
Перше знайомство європейців із соняшником відбулося на його батьківщині – Південній Америці. Золотава квітка, яку індіанці вважали дарунком небесного світила. Його маленьким двійником на землі й називали « сонячною квіткою», зачарувала їх. Невдовзі, влітку 1510р. разом з награбованими коштовностями, екзотичними плодами, насіння сонячної квітки навантажили на каравелу, що взяла курс на Мадрид.
В Іспанії заморську гостю зустріли почестями: насіння висадили в королівському ботанічному саду, ретельно доглядали. А коли соняшник розквітнув, захопленню усіх, хто його бачив, не було меж. Досить швидко соняшник, як декоративну рослину почали вирощувати в багатьох країнах Європи. Наприкінці 18 ст. насіння цієї рослини завезли і в Росію. Золотисті голівки її стали окрасою і пишних клумб вельмож, і невеличких квітників біля вбогих селянських осель.
Соняшник, що його уподобали наші предки, помітно відрізнявся від того, який нині жовтим килимом вкриває поля. Сонячна квітка мала довге стебло, численні бічні галузки, а самі кошики були лише трохи більші за мідний п’ятак. Насіння було дрібне, з гострою основою, а ядерця вкриті товстим лушпинням. І все ж ним залюбки ласували.
Таким був початок біографії цієї рослини. Почавши вирощувати її, люди навіть не здогадувались ,що відкрили справжній скарб. Минув час. І соняшник оцінили як чудового медоноса. А от розгадати його найбільшу таємницю вдалося лише через сто років, наприкінці 18 ст.; стало відомо, що із соняшника можна одержати олію.
Інтерес до цієї рослини зростав з року в рік. Спостережливі землероби намагалися висівати кожного наступного року насіння крупніше. Узяте з соняшників із більшими кошиками.
Спершу олію з насіння намагалися добути вручну. Та спроби ці не увінчалися успіхом. Аж ось кріпак Д.С.Бокарьов із Воронезької губернії змайстрував механічну олійницю і одержав першу в Європі соняшникову олію – духмяну, смачну, майже прозору, золотаву, як сам соняшник!
Сонячна квітка тепер зацікавила багатьох.
3-й учень Корлівство Маїс ( кукурудза)
У пригодницьких книжках вам, звичайно, не раз доводилося читати про маїсові коржі. Та, мабуть, не кожному відомо, що ці маїсові коржі випечені із звичайнісінького кукурудзяного борошна. « Зеа Маїс» - таке ім’я дав цьому злакові шведський природознавець Карл Ліней.
Свою другу назву – « кукурудза» – ця рослина одержала значно пізніше. Вже на Європейському континенті. Моряки, що припливли з Христофором Колумбом до Нового Світу, з неприхованим подивом дивилися на екзотичні рослини з високими стеблами і качанами, що їх вирощували на своїх полях індіанці. Адже в їхніх заростях можна було заблукати!
На честь маїсу індіанці влаштовували гучні свята. Вони наряджали найвище і найкраще стебло в жіноче вбрання і розігрували цілу виставу: жінку – маїс приносили в жертву її покровителю – духу сам мама. Задобрюючи його урочистими гімнами.
Інші племена індіанців, коли надходила пора сіяти маїс. Розпалювали вогнища. На яких спалювали все старе : залишки торішнього врожаю, зношений одяг, стоптане взуття, поломане начиння. На цей період припинялися навіть війна між племенами, забувалися сварки. Наприкінці свята ці багаття гасили. А нові запалювали – на честь майбутнього врожаю.
А скільки казок, міфів, легенд чули іспанці про чудову рослину. Одна з них розповідає про те, як з’явилася ця рослина в індіанців. Якось боги вирішили розділити між людьми земні багатства. Ацтеки і майя попросили у них скромний дарунок – качан кукурудзи із золотистими зернами, наче налитими сонцем. Від щирого серця подякували богам індіанці. Вони знали, що тепер володіють безцінним скарбом. Більше їм не загрожуватиме голод, ситою буде й їхня худоба, і птиця.
Індіанці щедро пригощали Х.Колумба та його моряків стравами з кукурудзи. Ті
смакували ними із задоволенням і вирішили повезти на батьківщину зерна
заморської красуні. Сталося це 500 років тому. Маїс добре прижився, дав рясні
сходи на іспанській землі. І невдовзі селяни не могли нарадуватися цій рослині,
що стала їхньою годувальницею. У південних районах нашої країни посіви
кукурудзи з’явилися наприкінці 18 ст.
З кукурудзи одержують олію, крохмаль, який переробляють на спирт. Із стрижнів кукурудзяних качанів виготовляють навіть пластмасу й штучні нитки – нейлон.
4 учень Рис знайомий і незнайомий
Стародавня легенда розповідає про те, що колись в Індії жив жорстокий і дуже норовливий магараджа. Один із мудреців вирішив підказати правителю. Що той повинен прислухатися до порад розумних людей, і вигадав гру в шахи. Гра сподобалася володарю. І він вирішив віддячити мудрецю: пообіцяв йому дати все,що той забажає. Але мудрець відмовився і від мішків золота, і від діамантів. Він попросив рисових зерен. І не мішок. Не два. Стільки. Скільки вийде, коли на першу клітину шахівниці покласти одну зернину. На другу – дві. На третю чотири і так далі на кожну наступну вдвічі більше, ніж на попередню. Здивований магараджа легко погодився. Та як же він був вражений, коли підрахунок показав. Що мудрецю слід віддати стільки зерна, що для його зберігання треба збудувати приміщення завширшки 10м, заввишки4 м, а довжина його дорівнюватиме відстані від Землі до Сонця!
Сьогодні рис вирощують у багатьох країнах світу. Але й нині зустрічаються різновиди дикого рису на його батьківщині – Африканському континенті. Перше знайомство людини з рисом відбулося у верхів’ях Нілу, коли первісні землероби почали збирати зерно цієї дикої рослини і вживати його в їжу. Зараз у деяких племен дикий рис - один із основних продуктів харчування. А от мешканці племені бонго рис не їдять, а міняють його на мисливське знаряддя в арабів із міст Джавра та Кордофан, котрі вважають, що дикий рис набагато поживніший від культурного і набагато смачніший.
Отже рис – одна з небагатьох рослин. Минуле і сучасне якої спокійно уживаються в одному столітті.
З кукурудзи одержують олію, крохмаль, який переробляють на спирт. Із стрижнів кукурудзяних качанів виготовляють навіть пластмасу й штучні нитки – нейлон.
4 учень Рис знайомий і незнайомий
Стародавня легенда розповідає про те, що колись в Індії жив жорстокий і дуже норовливий магараджа. Один із мудреців вирішив підказати правителю. Що той повинен прислухатися до порад розумних людей, і вигадав гру в шахи. Гра сподобалася володарю. І він вирішив віддячити мудрецю: пообіцяв йому дати все,що той забажає. Але мудрець відмовився і від мішків золота, і від діамантів. Він попросив рисових зерен. І не мішок. Не два. Стільки. Скільки вийде, коли на першу клітину шахівниці покласти одну зернину. На другу – дві. На третю чотири і так далі на кожну наступну вдвічі більше, ніж на попередню. Здивований магараджа легко погодився. Та як же він був вражений, коли підрахунок показав. Що мудрецю слід віддати стільки зерна, що для його зберігання треба збудувати приміщення завширшки 10м, заввишки4 м, а довжина його дорівнюватиме відстані від Землі до Сонця!
Сьогодні рис вирощують у багатьох країнах світу. Але й нині зустрічаються різновиди дикого рису на його батьківщині – Африканському континенті. Перше знайомство людини з рисом відбулося у верхів’ях Нілу, коли первісні землероби почали збирати зерно цієї дикої рослини і вживати його в їжу. Зараз у деяких племен дикий рис - один із основних продуктів харчування. А от мешканці племені бонго рис не їдять, а міняють його на мисливське знаряддя в арабів із міст Джавра та Кордофан, котрі вважають, що дикий рис набагато поживніший від культурного і набагато смачніший.
Отже рис – одна з небагатьох рослин. Минуле і сучасне якої спокійно уживаються в одному столітті.
5 – й учень Хай буде гречечка
Серед рослин , знайомих нашим предкам, була і гречка. Важко сказати, чим саме вона привертала увагу давнього хлібороба: білими квіточками на червоних стебельцях, п’янким пахощами чи брунатними твердими зернятками. Мабуть,і тим і іншим. А скуштувавши її зерна, люди збагнули, що матимуть непоганий харч.
Уперше людина натрапила на дику гречку у далекій Індії. Її кущики росли високо в горах Гімалаях. Звичайно, займатися тут землеробством було складно. І з часом гречку почали висівати в родючих долинах. Слава про
чудову крупнисту рослину швидко ширилася по всьому світу. Купці, побувавши в Індії, везли з собою на батьківщину її зерна.
Серед рослин , знайомих нашим предкам, була і гречка. Важко сказати, чим саме вона привертала увагу давнього хлібороба: білими квіточками на червоних стебельцях, п’янким пахощами чи брунатними твердими зернятками. Мабуть,і тим і іншим. А скуштувавши її зерна, люди збагнули, що матимуть непоганий харч.
Уперше людина натрапила на дику гречку у далекій Індії. Її кущики росли високо в горах Гімалаях. Звичайно, займатися тут землеробством було складно. І з часом гречку почали висівати в родючих долинах. Слава про
чудову крупнисту рослину швидко ширилася по всьому світу. Купці, побувавши в Індії, везли з собою на батьківщину її зерна.
Ми не знаємо точно, коли саме
гречку почали вирощувати на території нашої країни. Проте міцно прижилася тут
десь із 15 ст.
Заморська гостя знайшла в нас другу батьківщину. В народі про неї склали багато пісень. Одна з них розповідає про дівчину – красуню крупничку. Росла вона,виростала, не знаючи горя. Та напали на країну люті вороги, забрали Крупеничку в полон. Блукала, поневірялась Крупеничка на чужині та й померла від туги за рідним краєм і, ставши зерниною, повернулася додому, проросла там білою квіточкою на червоному стебельці. Зерна крупнички темні, як волосся бідолашної дівчини.
А ще називали цю рослину «чорним рисом», « чорною пшеницею», хоч ні з рисом , ні з пшеницею вона не мала нічого спільного. Потім нарекли її «грецькою травою», гречкою, бо було відомо,що примандрувала вона з півдня. А все південне тоді називали « грецьким».
Заморська гостя знайшла в нас другу батьківщину. В народі про неї склали багато пісень. Одна з них розповідає про дівчину – красуню крупничку. Росла вона,виростала, не знаючи горя. Та напали на країну люті вороги, забрали Крупеничку в полон. Блукала, поневірялась Крупеничка на чужині та й померла від туги за рідним краєм і, ставши зерниною, повернулася додому, проросла там білою квіточкою на червоному стебельці. Зерна крупнички темні, як волосся бідолашної дівчини.
А ще називали цю рослину «чорним рисом», « чорною пшеницею», хоч ні з рисом , ні з пшеницею вона не мала нічого спільного. Потім нарекли її «грецькою травою», гречкою, бо було відомо,що примандрувала вона з півдня. А все південне тоді називали « грецьким».
Сьогодні гречку вирощують у
багатьох країнах Європи, Азії, у США і в Канаді.
Чому вона « завоювала» такі значні території? Чому про неї з повагою говорить і вчений, і агроном, і лікар, і пасічник?
Природа щедро наділила цю рослину багатьма корисними речовинами, необхідними людському організмові. В її зернах 10 % білка, 70% крохмалю,2-3% жиру, також фосфор, залізо, мідь. Ось чому гречана каша дієтична. Лікарі радять годувати нею дітей, включати до меню дорослих. Хворих на розлад серцево – судинної системи, недокрів’я та інші недуги.
Учитель. Якими смачними та звичайними здаються нам наші овочі та фрукти. Але виявляється, що батьківщина багатьох культурних рослин знаходиться далеко за межами нашої країни. Історія їх переселення зв’язана з цікавими історичними фактами. Про що вам зараз повідомить група учнів – дослідників.
Чому вона « завоювала» такі значні території? Чому про неї з повагою говорить і вчений, і агроном, і лікар, і пасічник?
Природа щедро наділила цю рослину багатьма корисними речовинами, необхідними людському організмові. В її зернах 10 % білка, 70% крохмалю,2-3% жиру, також фосфор, залізо, мідь. Ось чому гречана каша дієтична. Лікарі радять годувати нею дітей, включати до меню дорослих. Хворих на розлад серцево – судинної системи, недокрів’я та інші недуги.
Учитель. Якими смачними та звичайними здаються нам наші овочі та фрукти. Але виявляється, що батьківщина багатьох культурних рослин знаходиться далеко за межами нашої країни. Історія їх переселення зв’язана з цікавими історичними фактами. Про що вам зараз повідомить група учнів – дослідників.
Учні виступають з доповідями і до географічної карти прикріплюють
зображення плодів у тих місцях , де знаходиться батьківщина рослини.
1 учень Огірок
Огірок – це трав’яниста рослина. Батьківщина якої Індія. Огірок був відомий за декілька тисячоліть до нашої ери. Витке стебло огірка прикрашало стіни єгипетських храмів. У Давньому Єгипті багаті люди для здоров’я пили огірковий сік із трояндовою водою, лікувались також цим соком від лихоманки та собачих укусів.
Із Середземномор’я ця рослина розповсюдилась в інші країни Європи. А от в Україну була завезена не з Європи, а із Східної Азії.
1 учень Огірок
Огірок – це трав’яниста рослина. Батьківщина якої Індія. Огірок був відомий за декілька тисячоліть до нашої ери. Витке стебло огірка прикрашало стіни єгипетських храмів. У Давньому Єгипті багаті люди для здоров’я пили огірковий сік із трояндовою водою, лікувались також цим соком від лихоманки та собачих укусів.
Із Середземномор’я ця рослина розповсюдилась в інші країни Європи. А от в Україну була завезена не з Європи, а із Східної Азії.
2 учень Томат
Томат – один з найпопулярнишіх овочів. Його батьківщина – Південна Америка. Невисокі кущики з дрібними червоними плодами до цих пір зустрічаються в Перу, Еквадорі, Мексиці. Індійці племені ацтеків називали рослину « тумантла», що означає « велика ягода».Іспанці стали називати його «томат». Через океан цю рослину завезли в Італію. Де її назвали «помідоро», що означає «золоте яблуко». Потім у Франції її охрестили «яблуком кохання». Спочатку помідори їсти боялися, вважаючи їх отруйними. У Росії помідори з’явилися за часів царюванню Катерини ІІ. з чуткою, що вони отруйні. Тільки в 1850р наші співвітчизники дізналися, що томати смачні й корисні.
3- учень Капуста
Капуста – один з найдавніших видів овочів. За шість тисячоліть до нової ери її широко вирощували єгиптяни. Нашим предкам капуста також припала до душі. І зараз вона посідає одне з почесних місць серед вітчизняного овочівництва.
Томат – один з найпопулярнишіх овочів. Його батьківщина – Південна Америка. Невисокі кущики з дрібними червоними плодами до цих пір зустрічаються в Перу, Еквадорі, Мексиці. Індійці племені ацтеків називали рослину « тумантла», що означає « велика ягода».Іспанці стали називати його «томат». Через океан цю рослину завезли в Італію. Де її назвали «помідоро», що означає «золоте яблуко». Потім у Франції її охрестили «яблуком кохання». Спочатку помідори їсти боялися, вважаючи їх отруйними. У Росії помідори з’явилися за часів царюванню Катерини ІІ. з чуткою, що вони отруйні. Тільки в 1850р наші співвітчизники дізналися, що томати смачні й корисні.
3- учень Капуста
Капуста – один з найдавніших видів овочів. За шість тисячоліть до нової ери її широко вирощували єгиптяни. Нашим предкам капуста також припала до душі. І зараз вона посідає одне з почесних місць серед вітчизняного овочівництва.
4- учень Буряк
столовий
Буряк родом із Середземномор’я. У
14-15 ст. буряк завезли в Україну. Від буряка – родоначальника пішли інші види
буряків – буряк столовий: з якого варять борщ і роблять вінегрет, буряк
цукровий, буряк кормовий. Раніше використовували лише заморський тростинний
цукор, який коштував дуже дорого. І ось у 1747р. німецький хімік Маркграф
знайшов у білому буряку цукор не гірший за тростинний. Тепер наша країна
посідає одне з перших місць з виробництва цукру.
5- учень Диня
звичайна
Диня «приручена» давно. Її історія сягає глибини віків. Араби стверджують, що диня – плід райських садів, дар небес. Батьківщиною дині вважають Малу і Середню Азію, звідки вона розповсюдилась в інші краї. В Україну диня потрапила в 12-13 ст. із Середньої Азії. Її стали вирощувати на узбережжях Чорного моря. На початку
16 ст. царські стрілки були послані в південні краї спеціально для збору насіння рідкісних рослин. Насіння дині доставили в Москву. Але там через суворий клімат вона стала тепличною рослиною.
6 –учень Кавун
Батьківщиною кавуна – Південна Африка. Де і зараз , у Калахарі, ця рослина зустрічається в дикому вигляді. Дикий кавун прославився тим, що в пустелі напував своїм соком усіх спраглих. До нас аж до кінця 17 ст. завозили кавуни з – за кордону. Перші кавуни були посіяні на півдні України, їх стали подавати в царських палатах. Але вимоченими в цукровому сиропі. Лише в 19 ст. кавун назавжди прижився в Україні. Його стали їсти у свіжому вигляді.
7-учень Полуниця
Полуниця – далека родичка нашої лісової суниці. Родоначальниками сучасної полуниці були два види – віргінська і чилоезька. Полуниця віргінська була завезена в Європу в 1624р з Північної Америкки. Полуниця чилоезька в 1714 р з Південної Америки.
Диня «приручена» давно. Її історія сягає глибини віків. Араби стверджують, що диня – плід райських садів, дар небес. Батьківщиною дині вважають Малу і Середню Азію, звідки вона розповсюдилась в інші краї. В Україну диня потрапила в 12-13 ст. із Середньої Азії. Її стали вирощувати на узбережжях Чорного моря. На початку
16 ст. царські стрілки були послані в південні краї спеціально для збору насіння рідкісних рослин. Насіння дині доставили в Москву. Але там через суворий клімат вона стала тепличною рослиною.
6 –учень Кавун
Батьківщиною кавуна – Південна Африка. Де і зараз , у Калахарі, ця рослина зустрічається в дикому вигляді. Дикий кавун прославився тим, що в пустелі напував своїм соком усіх спраглих. До нас аж до кінця 17 ст. завозили кавуни з – за кордону. Перші кавуни були посіяні на півдні України, їх стали подавати в царських палатах. Але вимоченими в цукровому сиропі. Лише в 19 ст. кавун назавжди прижився в Україні. Його стали їсти у свіжому вигляді.
7-учень Полуниця
Полуниця – далека родичка нашої лісової суниці. Родоначальниками сучасної полуниці були два види – віргінська і чилоезька. Полуниця віргінська була завезена в Європу в 1624р з Північної Америкки. Полуниця чилоезька в 1714 р з Південної Америки.
Схрещування чилоезької і
віргінської полуниць дало початок сучасним сортам полуниці.
Учитель. Отже ви зрозуміли, наскільки
важкий шлях пройшли культурні рослини. Перш ніж потрапити на наші городи й
порадувати нас своїми смаковими якостями.
А зараз конкурс «Ну – мо відгадай!»
1.І печуть мене, і варять,
І їдять мене, і хвалять.
Бо я добра і смачна.
( Картопля)
2.Я кругленька, червоненька, з хвостиком тоненьким.
На городі мене рвуть і до столу подають.
( Редиска)
3.Була дитиною – пелюшок не знала,
А старою стала – сто пелюшок придбала.
( Капуста)
4.Що то за голова, що лише зуби й борода?
( Часник)
5. Що в нашому городі виростає щодоби, як у лісі гриби?
( Огірки)
6. Білі зуби маю ,та усі ховаю.
Довгі коси маю, та не заплітаю.
( Кукурудза)
7. Стоїть півень на току у червонім ковпаку.
( Мак)
8. Червона, солодка, пахуча. Росте низько – до землі близько.
( Полуниця)
9. Із мішка – на забаву, а із пляшки – на приправу.
( Соняшник)
10. Сидить Марушка в семи кожушках.
А зараз конкурс «Ну – мо відгадай!»
1.І печуть мене, і варять,
І їдять мене, і хвалять.
Бо я добра і смачна.
( Картопля)
2.Я кругленька, червоненька, з хвостиком тоненьким.
На городі мене рвуть і до столу подають.
( Редиска)
3.Була дитиною – пелюшок не знала,
А старою стала – сто пелюшок придбала.
( Капуста)
4.Що то за голова, що лише зуби й борода?
( Часник)
5. Що в нашому городі виростає щодоби, як у лісі гриби?
( Огірки)
6. Білі зуби маю ,та усі ховаю.
Довгі коси маю, та не заплітаю.
( Кукурудза)
7. Стоїть півень на току у червонім ковпаку.
( Мак)
8. Червона, солодка, пахуча. Росте низько – до землі близько.
( Полуниця)
9. Із мішка – на забаву, а із пляшки – на приправу.
( Соняшник)
10. Сидить Марушка в семи кожушках.
Хто на неї гляне, той і
заплаче.
( Цибуля)
11. Не кінь, не віл, а прив’язаний
(Гарбуз)
12. Маю жовтий вусок, золотий колосок.
Буде з мене мука й паляниця м’яка
( Пшениця)
( Цибуля)
11. Не кінь, не віл, а прив’язаний
(Гарбуз)
12. Маю жовтий вусок, золотий колосок.
Буде з мене мука й паляниця м’яка
( Пшениця)
Підбиваються підсумки конкурсу.
Учитель. Дорогі діти! Споконвіку людина нерозривно пов’язана з природою, її оточує багатий і різноманітний світ рослин. І цей рослинний світ забезпечив саму можливість існування людини на Землі, дав їй їжу, одяг і дах.
Тому я звертаюсь до вас ,як до майбутніх господарів не тільки своєї домівки, городу,але й як до майбутніх господарів Землі. Оберігайте і шануйте кожну рослину, кожну травинку нашої планети. І тоді вам ваша любов повернеться сторицею.
Мета: розширити і узагальнити знання учнів з теми «Птахи»,зокрема із зимуючими птахами нашого району;розкрити залежність життя птахів від поведінки людини ; розвивати смислову та образну пам΄ять дітей; виховувати турботливе ставлення до пернатих-справжніх друзів і незамінних помічників.
Обладнання:малюнки та світлини зимуючих птахів,картини природи,роздатковий матеріал,вислови вчених про охорону природи.
Вчитель: Добіг до кінця листопад…Вже й грудень наступив,а зима все ще була сама на себе не схожа:тепла,лагідна,милосердна. Так би й до весни…А ж раптом замело,завіяло,захурделило. Сипонуло колючим снігом, дихнуло непривітним зловісним холодом. Зіщулилося все живе. Не видно і не чути птахів. Навіть веселі зграйки пурхотливих шибеників-горобців і ті розсипались,не витримали морозу. Один чи два з’являться на подвір’ї,схоплять щось поживне й відразу зникають. Здається,природа випробовує все живе.
Учениця
«Мамо, іде вже зима,
Снігом травицю вкриває,
В гаю пташок вже нема…
Мамо, чи кожна пташина
В вирій на зиму літає?» –
В неньки спитала дитина.
«Ні, не кожна, – одказує мати, –
Онде, бачиш, пташина сивенька
Скаче швидко отам біля хати, –
Ще зосталась пташина маленька».
«Чом же вона не втіка?
Нащо морозу чека?»
«Не боїться морозу вона,
Не покине країни рідної,
Не боїться зими навісної.
Жде, що знову прилине весна».
«Мамо, ті сиві пташки
Сміливі, певно, ще й дуже,
Чи то безпечні такі, –
Чуєш, цвірінькають так,
Мов їм про зиму байдуже!
Бач – розспівалися як !»
«Не байдуже тій пташці, мій синку,
Мусить пташка малесенька дбати,
Де б водиці дістати краплинку,
Де під снігом поживку шукати».
«Нащо ж співає? Чудна!
Краще шукала б зерна!»
«Спів пташині потіха одна, –
Хоч голодна, співа веселенько,
Розважає пташине серденько,
Жде, що знову прилине весна».
Леся Українка
Ведучий: Вітер січе в обличчя. Намело снігу. Нам тепло в оселях, затишно. А як почувають себе пернаті друзі,що зимують у нас? Важкувато їм, бідним, вижити у скрутні зимові місяці. І сьогодні ми зібралися для того,щоб більше дізнатися про зимуючих птахів тому,що велику користь приносять вони,знищуючи гризунів,шкідливих комах.
Отже,розпочинаємо зустріч в клубі «Всезнайки». Тема сьогоднішньої гри «Зимуючі птахи нашого краю». Змагатимуться дві команди «Синички» (дівчата) і «Снігурі»(хлопці) ,а їхні знання оцінюватиме журі у складі…(представлення членів журі).
1 конкурс Привітання команд у вигляді повідомлення про пташку.
Синиці -лісові птахи, які завжди із першими приморозками прилітають до людських осель,тому що їм,бідолашним,в лісі не вистачає їжі. Синиці добре пам’ятають місце,де їх годували минулої зими і повертаються туди не самі,а із своїми малюками. Гніздяться синиці в хвойних лісах. Повні кладки з 5-8 яєць. Виводять пташенят два рази на літо. Перша кладка у квітні,друга-в червні. Синиці дуже кмітливі пташки. Якщо всередину пляшки,на нитці підвісити шматок сала,синичка спочатку спробує склювати його через скло,а потім сяде на горлечко пляшки і буде витягувати нитку дзьобом,притримуючи лапкою,аж поки не добереться до сала. В морозяні ночі зграйки синиць залазять у дупла,щілини будівель і сплять,тісно притулившись одна до одної,утворюючи пухнасту кулю,із якої стирчать хвостики. Така ночівля допомагає синичкам зберегти тепло…А ще у давнину слов’яни вірили:якщо синиця стукає у вікно,слід чекати добрих звісток.
Снігурі - птахи ряду горобиних, родини в'юркових. Довжина тіла 15 —19 см ,
вага 32 — 34 г .
В Україні — звичайний осілий птах Карпат і зимуючий усієї території. Взимку
живиться ягодами, бруньками і насінням деревних порід.
Забарвлення самця до першої зимової ліньки темно-коричневе з чорним хвостом і крилами. Забарвлення самки – голубувато-сіре зверху, з чорною шапочкою, крилами та хвостом, білим надхвістям та смугою на крилі. Дуже гарна особливість цієї птиці у тому, що вона має червону гордо випираючу грудку, за що її впізнають майже всі,хоч трохи знайомі з птицями, люди.
Усю осінь і зиму снігурі тримаються зграйками. У снігурів панує матріархат, тобто самці підкоряються самкам. Птахи дуже рідко б’ються, але часто погрожують один одному широко розкритим дзьобом та злим шипінням. Ближче до весни починаються наполегливі залицяння самців. Снігурі розташовують свої гнізда на густих горизонтальних гілках, частіше подалі від стовбура на висоті від 2 до5 метрів .
2 конкурс «Чи знаєш ти зимуючих птахів?»
Ведучий : Назвіть пташок,які не відлітають у теплі краї,а залишаються зимувати вдома? (команди по черзі плескають у долоні,коли серед перелітних птахів буде названа зимуюча пташка).
лелека снігур шпак чапля
чапля жайворонок горобець корольок
сова ворона одуд галка
бугай горлиця коноплянка зозуля
синиця грак дятел яструб
соловей ластівка кулик
дрізд сорока куріпка
Ведучий: Птахи — це диво! Їх велика кількість. Створивши безліч форм, вони поширилися по всій земній кулі, від Арктики до Антарктики. Вони заселили весь світ, але головне середовище їх проживання — це атмосфера, повітря,де більшість з них проводять майже все життя.
Птахи… Хоча ви вже багато вивчили про птахів, але коли ви почуєте це
слово, кожний уявляє свого птаха…А зараз вам за описом необхідно відгадати зимуючого птаха.
3 конкурс «Відгадай птаха за його описом»
(Додаток 1)
Поетична хвилинка (молодші школярі в костюмах зимуючих пташок декламують віршики)
На пухнасті рукавички
Сіли дві сумні синички.
А чому сумні — не знаю,
Зараз я їх запитаю.
- Ми замерзли на морозі,
Бо були весь час в дорозі.
Раді б зернятко склювати,
Хочем їсти, хочем спати .
Відігрілися синички
На пухнастих рукавичках,
І не стали відлітати,
Добре їм у теплій хаті.
Зим пройшло з тих пір немало,
Я дорослою вже стала,
Та й понині з рукавичок
Посміхаються синички.
Тамара Артем'єва
Продавали сніг сороки
У долині, в луговині —
біля двох доріг —
дві сороки-білобокі продавали сніг.
Вихваляли, що смачний,
що солодкий, запашний.
Що зі снігом легко жити —
Хліб пекти, куліш варити.
Не могли, мабуть, сороки
й дня прожити без мороки
І тому — усім на сміх —
продавали взимку сніг.
Всім уголос вихваляли,
наче й справді продавали
Їхню вдачу кожен знав,
снігу зроду не купляв.
Та сороки не вгавали, —
сніг ще більше вихваляли.
Скре-ке-ке та скре-ке-ке,
що це трапилось таке?
Вихваляли, продавали,
потім даром віддавали.
Микола Сингаївський
Звідкіль налетіли
Стоголосим табуном
І розсипалися в полі
Над розсипаним зерном.
Заспівали, задзвеніли,
Мов заграли кобзарі...
Де взялась весела зграя,
Жарогрудні снігурі.
Ось вони на сніг упали
І розквітли, як квітки...
На горах мак рожевий
Так заквітчує грядки.
Нагло враз табун крилатий
Небезпечне щось зачув.
Вгору знявся, й дуб гіллястий
В кущ троянди обернувсь.
Що хвилина - і, як в казці,
Враз осипались квітками
І за вітром над снігами
Полетіли снігурі.
Олександр Олесь
В дятловій кузні гаряча пора
Дятлова кузня стоїть край двора,
Дятел невтомно працює щодня-
Така роботяща у нього рідня.
Вчився він змалку так працювати,
Щоб шкідників з-під кори добувати.
Микола Сингаївський
Ведмідь сварився із совою:
– Ти щось наплутала, сова!
Затям своєю головою –
Зими в природі не бува!
Сова сміялась: – Волохатий,
Не диво чути це мені:
Ти восени як ляжеш спати,
То встанеш тільки навесні!
Петро Ребро
Позлітались горобці
до порога - на млинці:
пригощаю саме їх,
друзів меншеньких своїх.
Горобці млинці клюють,
швидко раду їм дають,
повсідались тут і там.
- Їжте, любі, ще я дам! -
Ситий видався обід.
На порозі мокрий слід:
з'їли все, і крихт нема,
бо голодна їм зима.
Бачу - ситі горобці,
веселяться - молодці!
Розцвірінькались. Овва! -
маю вдячності слова.
Василь Галас
Ведучий Дрімає зимовий ліс. Холод скував дерева і запорошив їх снігом. Застигли білі берези і могутні дуби. Ніби все завмерло. Але про життя нагадує ланцюжок слідів на снігу.
4 конкурс «Відгадай пташку за її слідом»
( показують малюнки)
Ведучий: Чи можете ви уявити своє життя без співу птахів?! А ліс без пташиного хору,без барабанного дробу дятла і скрекотання непосидючої сороки…У такому зимовому мовчазному лісі було б і страшно,і сумно…
(звучить романс Р.Грієва)
5 конкурс «Чия це пісенька?»
Чик-чирик (горобець)
Кар-ро-хк (ворона)
Чи-чи-ку (синиця)
Чек-чек (сорока)
Трр-трр (дятел)
Угу-угу (сова)
Ведучий : Люди здавна спостерігали за голосами і поведінкою птахів у теплу і холодну,ясну сонячну і похмуру дощову погоду. Звідси-прикмети.
6 конкурс «Продовж речення-прикмету»
(Ведучий зачитує першу частину речення,а команди по черзі продовжують)
Снігурі перед вікном цвірінькають - …(на відлигу)
Горобці ховаються в укриття –… (на мороз або заметіль)
Ворона ховає дзьоб під крило – …(на холод)
Сорока ховається під стріхою – …(на заметіль)
Зимою ворони літають і кружляють зграями – …(буде мороз)
Синиця до хати –… (зима у двір)
Галки збирають у великі зграї і сильно кричать –… (на мороз і ясну погоду)
Горобці перелітають зграйками з місця на місце –… (перед сильним вітром)
7 конкурс «Пташина вікторина»
(команди по черзі беруть участь у вікторині)
1.Який птах має найдовший язик? (дятел,14см)
2.Які птахи прилітають до нас з півдня першими? (граки)
3.Скільки треба взяти літер «а»,щоб одержати назву птаха? (сорока)
4.Хто в лісі втикає шишки в щілини дерев? (великий строкатий дятел)
5.Які птахи влаштовують по кілька гнізд на деревах? (граки)
6.Які птахи навіть у люті морози знищують комах-шкідників?(синиці,дятли)
7.Якого кольору очі у сови сірої? (чорні)
8.Чи болить голова у дятла? (ні,у цих птахів між дзьобом і кістками черепа є спеціальна хрящова тканина, яка зменшує силу ударів,що впливають на головний мозок)
9.Що страшніше птахам взимку:холод чи голод? (голод)
10.Взимку птахів підгодовують люди,а чи корисно підгодовувати їх влітку? (ні,тривале вживання неприродного корму,наприклад,хліба,спричиняє хвороби)
Ведучий : Коли настають морози і заметілі,на допомогу лісовим мешканцям приходять люди. І нам треба подбати про пташок взимку.
8 конкурс «Скрутно пташкам взимку»
(учасники складають пам’ятку «Чим краще годувати птахів взимку»)
Ведучий : Та заготовити насіння-це ще півсправи. Потрібно виготовити годівниці,за допомогою яких можна буде запропонувати корм пернатим друзям. І так, щоб його снігом не замело і дощами не залило.
Учень
Я ладнаю годівнички
Для горобчика й синички,
Для малого снігурця.
Крихт насиплю і пшонця.
Прилітайте ,друзі милі,
Не лякайтесь заметілі!
А.Камінчук
9 конкурс «Годівнички»
(учасники виготовили годівнички і представили їх на конкурс)
Журі підсумовує бали за конкурси. Командам вручають грамоти і призи.
Вчитель Ось і підійшла до закінчення наша гра. Багато нового ви дізналися сьогодні про зимуючих птахів нашого краю. А тепер давайте розвісимо годівнички ,які ви підготували на конкурс,на шкільному подвірї. І не забудьте покласти туди корм для пташок.
Учениця
Про зимуючих птахів,друже,пам’ятай,
Годувати взимку їх не забувай.
Небагато треба їм,жменька лиш зерна,
Лиш одна і не страшна їм буде зима.
Скільки гине взимку їх,аж болить душа,
Але в серці є для них крапелька тепла.
В теплий край вони могли,
В вирій полетіть,
Та лишилися з людьми
Холоди терпіть.
Ви привчіть в морози їх
До свого вікна,
Щоб весну вам принесла пісня їх дзвінка.
Додаток 1
Це осілі птахи. Завдяки характерному чорно-білому оперенню і незвично довгому хвосту пташка неповторна і легко впізнається. Голова, шия, груди і спина чорні з фіолетовим або синювато-зеленим металевим відливом, живіт і плечі білі. Мешкають в невеликих лісах, парках, садах, гаях, перелісках, часто неподалік від людського житла. Уникають густого лісу. Вони товариські птиці, рідко зустрічаються поодинці, часто їх можна бачити зграйкою від двох до п'яти птахів, перелітають з дерева на дерево з гучним сюрчання. Після гніздування, восени і взимку збираються у зграї по кілька сотень особин.
Неспокійний галас пташки, яка знайшла в лісі мисливця, буде сприйнятий не тільки іншими птахами, але і вовком, ведмедем та іншими тваринами.
Харчуються птахи різної їжею. У їх раціон входять як дрібні ссавці, так і комахи. Також вони часто розоряють пташині гнізда, тягаючи яйця і пташенят. А іноді навіть тягають у собак кістки. Що живуть по сусідству з людиною сороки не бояться вкрасти якусь їжу і у нього. Сорока - всеїдна птах. Вона харчується як тваринам, так і рослинним кормом. Хлібороби недолюблюють їх, оскільки вони скльовують зерна і насіння на полях.
У німецькій міфології ця пташка була як посланцем богів, так і пташкою богині смерті Гели , за що вважалася в Європі вісником біди. Пташка - «злодійка» була непопулярна в Середньовіччі ще тому, що вважалася вихованцем відьом. На противагу цьому в Азії вона традиційно подавач щастя, а у північноамериканських індіанців - духовна істота, яка дружна з людьми.
(Сорока)
Довжина тіла цього птаха 45—47 см. Пір'я чорне з фіолетовим блиском, чорні ноги, довгий дзьоб. У дорослих птахів основа дзьобу гола та світліші його кінцівки; у молодих птахів пір'я в основі дзьоба є, але біля шести місяців життя воно випадає. Живуть до 20 років.
Харчуються тваринною та рослинною їжею, проте головним чином їдять хробаків та личинок комах. Їх вони знаходять на землі або виколупують дзьобом. Саме тому цих птахів часто можна зустріти на ораних полях. У містах і селах живляться харчовими відходами, тому часто залишаються на зиму.
Ці птахи разом з іншими представниками ряду воронових мають розумові можливості, вищі не тільки серед птахів, а й усіх тварин. Багаточисельні спостереження доводять, що вони керуються не тільки інстинктами, а й інтелектом. Розум птахи виявляють у розумінні деяких фізичних процесів та умінні рахувати кількість речей. Так, в одному з досліджень птахи не могли дістатися до хробака, який плавав у вузькій високій склянці з водою. Її неможливо було перекинути, тому птахи здогадалися кидати камінці у склянку. Птахи швидко зрозуміли, що чим більші камінці будуть у воді, тим швидше підійметься її рівень.
(Грак)
Це хижий птах. В Україні гніздовий, кочовий, зимуючий вид. За розміром дещо більший за сіру ворону. Виражений статевий диморфізм — самки більші за самців. Забарвлення верху тіла темне, сіро-буре, нижня частина білувата з поперечними сірими смужками. У дорослого самця на голові виражена біла «брова». Колір очей у дорослих особин червоний або червоно-коричневий, у молодих особин яскраво-жовтий. У молодих птахів верхня частина, голова і зовнішня частина крил коричневі, груди білі з вертикальними коричневими смугами. Віддають перевагу гніздуванню в лісі, який багатий старими і високими деревами, має середню освітленість і невеликі галявини або узлісся неподалік для полювання. Живиться переважно птахами, яких добуває сам. 80—90% здобичі складають дрозди, дятли, сойки, сірі ворони, граки, голуби. Значно рідше ловить він тетеруків, рябчиків, молодих глухарів, качок, домашню птицю; зрідка також зайців та білок.
Як і інші види хижих птахів, він знаходиться під охороною, полювання на нього заборонене. В Європі має охоронний статус видів з найменшим ризиком.
(Яструб)
Це цінний мисливський птах родини фазанових ряду куриних. Довжина тіла до30 см , масою до 0,5 кг . В Україні осілий
птах всіх областей, окрім Карпат і суцільних лісових масивів Полісся. Вони
оселяються в заростях на полях, в лозах по берегах річок та меліоративних
каналів, на узліссях і великих прогалинах в лісових масивах, в чагарниках по
краях полів. Гніздо влаштовують на землі під кущиком. Кладка на середину травня
може складатись з 22-х яєць однотонного вохристого кольору. Дорослі особи живляться
переважно насінням бур’янів, а в літній період комахами. Взимку птахи
харчуються бруньками лози, сходами озимини та інших рослин. Суттєву частку
раціону складають насіння бур'янів, ягоди глоду, терну, горобини. Під час
снігових, морозних зим птахи страждають від голоду і гинуть у великих
кількостях. Значну шкоду їм завдають бродячі коти та собаки. В період
насиджування яєць та вигодовування пташенят суттєву небезпеку становлять сірі
ворони. Птахи, потривожені людиною чи твариною, злітають у повітря і здатні
пролетіти невисоко над землею від кількох десятків метрів, аж до півкілометра.
Після посадки птахи не лишаються на місці, а продовжують рух бігом у вигідному
напрямку. Слід зазначити, що активно рухатись протягом тривалого часу птахи не
в змозі. Численні спроби штучного розмноження птахів для потреб мисливських
господарств, не дали належних результатів в жодній з спеціалізованих лабораторій
світу.
(Сіра куріпка)
Цей вид - один з найменших (34-39 завдовжки) представників роду Ворон. Оперення в різних місцях тіла від чорного до сріблястого. Райдужна оболонка ока майже біла. Вони часто збираються великими зграями. Водиться в населених пунктах, розріджених лісах, на скелястих узбережжях морів. Гніздиться в порожнинах скель, нішах будівель, під дахами, у норах, дуплах дерев. Гніздо роблять з гілок, та вистилають всередині соломою, ганчір'ям, ватою, клаптиками паперу та ін. Вони відкладають до 8 яєць, на яких сидять 18—20 днів. Пташенята вилуплюються голі, сліпі. У червні вони вже можуть літати і залишають гніздо. У неволі молоді пташенята швидко звикають до людини і настільки, що літають слідом за «хазяїном», вчаться іноді вимовляти окремі слова. Їх приваблюють різні блискучі предмети: ложечки, ґудзики тощо. Це птахи з порівняно добре розвиненою центральною нервовою системою.
Живляться птахи переважно комахами, а восени та взимку- зерном та різними покидьками.
(Галка)
В Україні звичайний осілий птах Полісся, Лісостепу, Криму й Карпат. У степовій зоні — рідкісний.
Птах середніх розмірів, приблизно з ворону сіру з короткими крилами і коротким заокругленим хвостом. На голові 2 широкі продовгуваті смуги білого забарвлення з рябизною. Лицевий диск не обмежений і вгадується лише по структурі оперення або ж обмежений темною смугою. Очі доволі великі, чорні. Між очей над дзьобом валики з білого пір'я у вигляді півмісяців. Дзьоб сірий. Забарвлення буває сірим і рудим. У птахів сірого забарвлення спина буро-сіра, значно темніша ніж груди. На грудях великі продовгуваті темно-бурі або чорні плями, перекреслені тонкими поперечними штрихами.
В більшості випадків влаштовує гнізда в природних дуплах старих лип, дубів, тополь, беріз, верб і осик. Дещо рідше гніздиться в людських спорудах: на горищах будинків, в дахах церков. Власного гнізда не робить, відкладаючи яйця на існуючий субстрат.
Живляться мишовидними гризунами, рідше — комахами, птахами та жабами.
(Сова сіра)
ДО ДНЯ ПАМЯТІ ЗАГИБЛИМ ПІД КРУТАМИ
Учень: Народе мій , великий , Український ,
Яка б солодка не була брехня ,
Не вір брехні , що воля – тільки тінь це
Козацького минулого вже дня
Не раз вже потрапляв у пастку ти ,
Будь пильним , мій довірливий народе
Піднести прапор – то ще не свобода
Будь мудрим ! Вір що дійдеш до мети.
Ведучий: Перші згадки і справжня , реальна оцінка захисників Крут відбулася вже після набуття Україною незалежності в 1992 році. Не можна викреслити з пам’яті людської той великий та безсмертний подвиг юних студентів , що захищали українську державність , поклавши на її вівтар найцінніше – власне життя.
ВШАНУЄМО ПАМ’ЯТЬ ГЕРОЇВ КРУТ ХВИЛИНОЮ МОВЧАННЯ.
Ведуча: Пам’ять про Крути , про те , що тепер Україна перед небезпекою , бути знову поглинутою. І тепер Тебе чекають випробування , які Ти мусиш витримати , щоб захистити Батьківщину від будь-якої агресії. Гартуйсь і готуй себе до праведної боротьби за воля і майбутнє Твого Народу , пам’ятаючи наших Героїв.
Крути ввійшли в історію України як символ національної честі. Ті, хто загинув у битві під Кругами назавжди залишаться в нашій пам'яті. Вони полягли, щоб ми сьогодні жили у вільній і незалежній Українській державі.
Учитель. Дорогі діти! Споконвіку людина нерозривно пов’язана з природою, її оточує багатий і різноманітний світ рослин. І цей рослинний світ забезпечив саму можливість існування людини на Землі, дав їй їжу, одяг і дах.
Тому я звертаюсь до вас ,як до майбутніх господарів не тільки своєї домівки, городу,але й як до майбутніх господарів Землі. Оберігайте і шануйте кожну рослину, кожну травинку нашої планети. І тоді вам ваша любов повернеться сторицею.
Інтелектуальна гра "Зимуючі птахи нашого
краю"
Мета: розширити і узагальнити знання учнів з теми «Птахи»,зокрема із зимуючими птахами нашого району;розкрити залежність життя птахів від поведінки людини ; розвивати смислову та образну пам΄ять дітей; виховувати турботливе ставлення до пернатих-справжніх друзів і незамінних помічників.
Обладнання:малюнки та світлини зимуючих птахів,картини природи,роздатковий матеріал,вислови вчених про охорону природи.
Вчитель: Добіг до кінця листопад…Вже й грудень наступив,а зима все ще була сама на себе не схожа:тепла,лагідна,милосердна. Так би й до весни…А ж раптом замело,завіяло,захурделило. Сипонуло колючим снігом, дихнуло непривітним зловісним холодом. Зіщулилося все живе. Не видно і не чути птахів. Навіть веселі зграйки пурхотливих шибеників-горобців і ті розсипались,не витримали морозу. Один чи два з’являться на подвір’ї,схоплять щось поживне й відразу зникають. Здається,природа випробовує все живе.
Учениця
«Мамо, іде вже зима,
Снігом травицю вкриває,
В гаю пташок вже нема…
Мамо, чи кожна пташина
В вирій на зиму літає?» –
В неньки спитала дитина.
«Ні, не кожна, – одказує мати, –
Онде, бачиш, пташина сивенька
Скаче швидко отам біля хати, –
Ще зосталась пташина маленька».
«Чом же вона не втіка?
Нащо морозу чека?»
«Не боїться морозу вона,
Не покине країни рідної,
Не боїться зими навісної.
Жде, що знову прилине весна».
«Мамо, ті сиві пташки
Сміливі, певно, ще й дуже,
Чи то безпечні такі, –
Чуєш, цвірінькають так,
Мов їм про зиму байдуже!
Бач – розспівалися як !»
«Не байдуже тій пташці, мій синку,
Мусить пташка малесенька дбати,
Де б водиці дістати краплинку,
Де під снігом поживку шукати».
«Нащо ж співає? Чудна!
Краще шукала б зерна!»
«Спів пташині потіха одна, –
Хоч голодна, співа веселенько,
Розважає пташине серденько,
Жде, що знову прилине весна».
Леся Українка
Ведучий: Вітер січе в обличчя. Намело снігу. Нам тепло в оселях, затишно. А як почувають себе пернаті друзі,що зимують у нас? Важкувато їм, бідним, вижити у скрутні зимові місяці. І сьогодні ми зібралися для того,щоб більше дізнатися про зимуючих птахів тому,що велику користь приносять вони,знищуючи гризунів,шкідливих комах.
Отже,розпочинаємо зустріч в клубі «Всезнайки». Тема сьогоднішньої гри «Зимуючі птахи нашого краю». Змагатимуться дві команди «Синички» (дівчата) і «Снігурі»(хлопці) ,а їхні знання оцінюватиме журі у складі…(представлення членів журі).
1 конкурс Привітання команд у вигляді повідомлення про пташку.
Синиці -лісові птахи, які завжди із першими приморозками прилітають до людських осель,тому що їм,бідолашним,в лісі не вистачає їжі. Синиці добре пам’ятають місце,де їх годували минулої зими і повертаються туди не самі,а із своїми малюками. Гніздяться синиці в хвойних лісах. Повні кладки з 5-8 яєць. Виводять пташенят два рази на літо. Перша кладка у квітні,друга-в червні. Синиці дуже кмітливі пташки. Якщо всередину пляшки,на нитці підвісити шматок сала,синичка спочатку спробує склювати його через скло,а потім сяде на горлечко пляшки і буде витягувати нитку дзьобом,притримуючи лапкою,аж поки не добереться до сала. В морозяні ночі зграйки синиць залазять у дупла,щілини будівель і сплять,тісно притулившись одна до одної,утворюючи пухнасту кулю,із якої стирчать хвостики. Така ночівля допомагає синичкам зберегти тепло…А ще у давнину слов’яни вірили:якщо синиця стукає у вікно,слід чекати добрих звісток.
Снігурі - птахи ряду горобиних, родини в'юркових. Довжина тіла 15 —
Забарвлення самця до першої зимової ліньки темно-коричневе з чорним хвостом і крилами. Забарвлення самки – голубувато-сіре зверху, з чорною шапочкою, крилами та хвостом, білим надхвістям та смугою на крилі. Дуже гарна особливість цієї птиці у тому, що вона має червону гордо випираючу грудку, за що її впізнають майже всі,хоч трохи знайомі з птицями, люди.
Усю осінь і зиму снігурі тримаються зграйками. У снігурів панує матріархат, тобто самці підкоряються самкам. Птахи дуже рідко б’ються, але часто погрожують один одному широко розкритим дзьобом та злим шипінням. Ближче до весни починаються наполегливі залицяння самців. Снігурі розташовують свої гнізда на густих горизонтальних гілках, частіше подалі від стовбура на висоті від 2 до
2 конкурс «Чи знаєш ти зимуючих птахів?»
Ведучий : Назвіть пташок,які не відлітають у теплі краї,а залишаються зимувати вдома? (команди по черзі плескають у долоні,коли серед перелітних птахів буде названа зимуюча пташка).
лелека снігур шпак чапля
чапля жайворонок горобець корольок
сова ворона одуд галка
бугай горлиця коноплянка зозуля
синиця грак дятел яструб
соловей ластівка кулик
дрізд сорока куріпка
Ведучий: Птахи — це диво! Їх велика кількість. Створивши безліч форм, вони поширилися по всій земній кулі, від Арктики до Антарктики. Вони заселили весь світ, але головне середовище їх проживання — це атмосфера, повітря,де більшість з них проводять майже все життя.
Птахи… Хоча ви вже багато вивчили про птахів, але коли ви почуєте це
слово, кожний уявляє свого птаха…А зараз вам за описом необхідно відгадати зимуючого птаха.
3 конкурс «Відгадай птаха за його описом»
(Додаток 1)
Поетична хвилинка (молодші школярі в костюмах зимуючих пташок декламують віршики)
На пухнасті рукавички
Сіли дві сумні синички.
А чому сумні — не знаю,
Зараз я їх запитаю.
- Ми замерзли на морозі,
Бо були весь час в дорозі.
Раді б зернятко склювати,
Хочем їсти, хочем спати .
Відігрілися синички
На пухнастих рукавичках,
І не стали відлітати,
Добре їм у теплій хаті.
Зим пройшло з тих пір немало,
Я дорослою вже стала,
Та й понині з рукавичок
Посміхаються синички.
Тамара Артем'єва
Продавали сніг сороки
У долині, в луговині —
біля двох доріг —
дві сороки-білобокі продавали сніг.
Вихваляли, що смачний,
що солодкий, запашний.
Що зі снігом легко жити —
Хліб пекти, куліш варити.
Не могли, мабуть, сороки
й дня прожити без мороки
І тому — усім на сміх —
продавали взимку сніг.
Всім уголос вихваляли,
наче й справді продавали
Їхню вдачу кожен знав,
снігу зроду не купляв.
Та сороки не вгавали, —
сніг ще більше вихваляли.
Скре-ке-ке та скре-ке-ке,
що це трапилось таке?
Вихваляли, продавали,
потім даром віддавали.
Микола Сингаївський
Звідкіль налетіли
Стоголосим табуном
І розсипалися в полі
Над розсипаним зерном.
Заспівали, задзвеніли,
Мов заграли кобзарі...
Де взялась весела зграя,
Жарогрудні снігурі.
Ось вони на сніг упали
І розквітли, як квітки...
На горах мак рожевий
Так заквітчує грядки.
Нагло враз табун крилатий
Небезпечне щось зачув.
Вгору знявся, й дуб гіллястий
В кущ троянди обернувсь.
Що хвилина - і, як в казці,
Враз осипались квітками
І за вітром над снігами
Полетіли снігурі.
Олександр Олесь
В дятловій кузні гаряча пора
Дятлова кузня стоїть край двора,
Дятел невтомно працює щодня-
Така роботяща у нього рідня.
Вчився він змалку так працювати,
Щоб шкідників з-під кори добувати.
Микола Сингаївський
Ведмідь сварився із совою:
– Ти щось наплутала, сова!
Затям своєю головою –
Зими в природі не бува!
Сова сміялась: – Волохатий,
Не диво чути це мені:
Ти восени як ляжеш спати,
То встанеш тільки навесні!
Петро Ребро
Позлітались горобці
до порога - на млинці:
пригощаю саме їх,
друзів меншеньких своїх.
Горобці млинці клюють,
швидко раду їм дають,
повсідались тут і там.
- Їжте, любі, ще я дам! -
Ситий видався обід.
На порозі мокрий слід:
з'їли все, і крихт нема,
бо голодна їм зима.
Бачу - ситі горобці,
веселяться - молодці!
Розцвірінькались. Овва! -
маю вдячності слова.
Василь Галас
Ведучий Дрімає зимовий ліс. Холод скував дерева і запорошив їх снігом. Застигли білі берези і могутні дуби. Ніби все завмерло. Але про життя нагадує ланцюжок слідів на снігу.
4 конкурс «Відгадай пташку за її слідом»
( показують малюнки)
Ведучий: Чи можете ви уявити своє життя без співу птахів?! А ліс без пташиного хору,без барабанного дробу дятла і скрекотання непосидючої сороки…У такому зимовому мовчазному лісі було б і страшно,і сумно…
(звучить романс Р.Грієва)
5 конкурс «Чия це пісенька?»
Чик-чирик (горобець)
Кар-ро-хк (ворона)
Чи-чи-ку (синиця)
Чек-чек (сорока)
Трр-трр (дятел)
Угу-угу (сова)
Ведучий : Люди здавна спостерігали за голосами і поведінкою птахів у теплу і холодну,ясну сонячну і похмуру дощову погоду. Звідси-прикмети.
6 конкурс «Продовж речення-прикмету»
(Ведучий зачитує першу частину речення,а команди по черзі продовжують)
Снігурі перед вікном цвірінькають - …(на відлигу)
Горобці ховаються в укриття –… (на мороз або заметіль)
Ворона ховає дзьоб під крило – …(на холод)
Сорока ховається під стріхою – …(на заметіль)
Зимою ворони літають і кружляють зграями – …(буде мороз)
Синиця до хати –… (зима у двір)
Галки збирають у великі зграї і сильно кричать –… (на мороз і ясну погоду)
Горобці перелітають зграйками з місця на місце –… (перед сильним вітром)
7 конкурс «Пташина вікторина»
(команди по черзі беруть участь у вікторині)
1.Який птах має найдовший язик? (дятел,14см)
2.Які птахи прилітають до нас з півдня першими? (граки)
3.Скільки треба взяти літер «а»,щоб одержати назву птаха? (сорока)
4.Хто в лісі втикає шишки в щілини дерев? (великий строкатий дятел)
5.Які птахи влаштовують по кілька гнізд на деревах? (граки)
6.Які птахи навіть у люті морози знищують комах-шкідників?(синиці,дятли)
7.Якого кольору очі у сови сірої? (чорні)
8.Чи болить голова у дятла? (ні,у цих птахів між дзьобом і кістками черепа є спеціальна хрящова тканина, яка зменшує силу ударів,що впливають на головний мозок)
9.Що страшніше птахам взимку:холод чи голод? (голод)
10.Взимку птахів підгодовують люди,а чи корисно підгодовувати їх влітку? (ні,тривале вживання неприродного корму,наприклад,хліба,спричиняє хвороби)
Ведучий : Коли настають морози і заметілі,на допомогу лісовим мешканцям приходять люди. І нам треба подбати про пташок взимку.
8 конкурс «Скрутно пташкам взимку»
(учасники складають пам’ятку «Чим краще годувати птахів взимку»)
Ведучий : Та заготовити насіння-це ще півсправи. Потрібно виготовити годівниці,за допомогою яких можна буде запропонувати корм пернатим друзям. І так, щоб його снігом не замело і дощами не залило.
Учень
Я ладнаю годівнички
Для горобчика й синички,
Для малого снігурця.
Крихт насиплю і пшонця.
Прилітайте ,друзі милі,
Не лякайтесь заметілі!
А.Камінчук
9 конкурс «Годівнички»
(учасники виготовили годівнички і представили їх на конкурс)
Журі підсумовує бали за конкурси. Командам вручають грамоти і призи.
Вчитель Ось і підійшла до закінчення наша гра. Багато нового ви дізналися сьогодні про зимуючих птахів нашого краю. А тепер давайте розвісимо годівнички ,які ви підготували на конкурс,на шкільному подвірї. І не забудьте покласти туди корм для пташок.
Учениця
Про зимуючих птахів,друже,пам’ятай,
Годувати взимку їх не забувай.
Небагато треба їм,жменька лиш зерна,
Лиш одна і не страшна їм буде зима.
Скільки гине взимку їх,аж болить душа,
Але в серці є для них крапелька тепла.
В теплий край вони могли,
В вирій полетіть,
Та лишилися з людьми
Холоди терпіть.
Ви привчіть в морози їх
До свого вікна,
Щоб весну вам принесла пісня їх дзвінка.
Додаток 1
Це осілі птахи. Завдяки характерному чорно-білому оперенню і незвично довгому хвосту пташка неповторна і легко впізнається. Голова, шия, груди і спина чорні з фіолетовим або синювато-зеленим металевим відливом, живіт і плечі білі. Мешкають в невеликих лісах, парках, садах, гаях, перелісках, часто неподалік від людського житла. Уникають густого лісу. Вони товариські птиці, рідко зустрічаються поодинці, часто їх можна бачити зграйкою від двох до п'яти птахів, перелітають з дерева на дерево з гучним сюрчання. Після гніздування, восени і взимку збираються у зграї по кілька сотень особин.
Неспокійний галас пташки, яка знайшла в лісі мисливця, буде сприйнятий не тільки іншими птахами, але і вовком, ведмедем та іншими тваринами.
Харчуються птахи різної їжею. У їх раціон входять як дрібні ссавці, так і комахи. Також вони часто розоряють пташині гнізда, тягаючи яйця і пташенят. А іноді навіть тягають у собак кістки. Що живуть по сусідству з людиною сороки не бояться вкрасти якусь їжу і у нього. Сорока - всеїдна птах. Вона харчується як тваринам, так і рослинним кормом. Хлібороби недолюблюють їх, оскільки вони скльовують зерна і насіння на полях.
У німецькій міфології ця пташка була як посланцем богів, так і пташкою богині смерті Гели , за що вважалася в Європі вісником біди. Пташка - «злодійка» була непопулярна в Середньовіччі ще тому, що вважалася вихованцем відьом. На противагу цьому в Азії вона традиційно подавач щастя, а у північноамериканських індіанців - духовна істота, яка дружна з людьми.
(Сорока)
Довжина тіла цього птаха 45—47 см. Пір'я чорне з фіолетовим блиском, чорні ноги, довгий дзьоб. У дорослих птахів основа дзьобу гола та світліші його кінцівки; у молодих птахів пір'я в основі дзьоба є, але біля шести місяців життя воно випадає. Живуть до 20 років.
Харчуються тваринною та рослинною їжею, проте головним чином їдять хробаків та личинок комах. Їх вони знаходять на землі або виколупують дзьобом. Саме тому цих птахів часто можна зустріти на ораних полях. У містах і селах живляться харчовими відходами, тому часто залишаються на зиму.
Ці птахи разом з іншими представниками ряду воронових мають розумові можливості, вищі не тільки серед птахів, а й усіх тварин. Багаточисельні спостереження доводять, що вони керуються не тільки інстинктами, а й інтелектом. Розум птахи виявляють у розумінні деяких фізичних процесів та умінні рахувати кількість речей. Так, в одному з досліджень птахи не могли дістатися до хробака, який плавав у вузькій високій склянці з водою. Її неможливо було перекинути, тому птахи здогадалися кидати камінці у склянку. Птахи швидко зрозуміли, що чим більші камінці будуть у воді, тим швидше підійметься її рівень.
(Грак)
Це хижий птах. В Україні гніздовий, кочовий, зимуючий вид. За розміром дещо більший за сіру ворону. Виражений статевий диморфізм — самки більші за самців. Забарвлення верху тіла темне, сіро-буре, нижня частина білувата з поперечними сірими смужками. У дорослого самця на голові виражена біла «брова». Колір очей у дорослих особин червоний або червоно-коричневий, у молодих особин яскраво-жовтий. У молодих птахів верхня частина, голова і зовнішня частина крил коричневі, груди білі з вертикальними коричневими смугами. Віддають перевагу гніздуванню в лісі, який багатий старими і високими деревами, має середню освітленість і невеликі галявини або узлісся неподалік для полювання. Живиться переважно птахами, яких добуває сам. 80—90% здобичі складають дрозди, дятли, сойки, сірі ворони, граки, голуби. Значно рідше ловить він тетеруків, рябчиків, молодих глухарів, качок, домашню птицю; зрідка також зайців та білок.
Як і інші види хижих птахів, він знаходиться під охороною, полювання на нього заборонене. В Європі має охоронний статус видів з найменшим ризиком.
(Яструб)
Це цінний мисливський птах родини фазанових ряду куриних. Довжина тіла до
(Сіра куріпка)
Цей вид - один з найменших (34-39 завдовжки) представників роду Ворон. Оперення в різних місцях тіла від чорного до сріблястого. Райдужна оболонка ока майже біла. Вони часто збираються великими зграями. Водиться в населених пунктах, розріджених лісах, на скелястих узбережжях морів. Гніздиться в порожнинах скель, нішах будівель, під дахами, у норах, дуплах дерев. Гніздо роблять з гілок, та вистилають всередині соломою, ганчір'ям, ватою, клаптиками паперу та ін. Вони відкладають до 8 яєць, на яких сидять 18—20 днів. Пташенята вилуплюються голі, сліпі. У червні вони вже можуть літати і залишають гніздо. У неволі молоді пташенята швидко звикають до людини і настільки, що літають слідом за «хазяїном», вчаться іноді вимовляти окремі слова. Їх приваблюють різні блискучі предмети: ложечки, ґудзики тощо. Це птахи з порівняно добре розвиненою центральною нервовою системою.
Живляться птахи переважно комахами, а восени та взимку- зерном та різними покидьками.
(Галка)
В Україні звичайний осілий птах Полісся, Лісостепу, Криму й Карпат. У степовій зоні — рідкісний.
Птах середніх розмірів, приблизно з ворону сіру з короткими крилами і коротким заокругленим хвостом. На голові 2 широкі продовгуваті смуги білого забарвлення з рябизною. Лицевий диск не обмежений і вгадується лише по структурі оперення або ж обмежений темною смугою. Очі доволі великі, чорні. Між очей над дзьобом валики з білого пір'я у вигляді півмісяців. Дзьоб сірий. Забарвлення буває сірим і рудим. У птахів сірого забарвлення спина буро-сіра, значно темніша ніж груди. На грудях великі продовгуваті темно-бурі або чорні плями, перекреслені тонкими поперечними штрихами.
В більшості випадків влаштовує гнізда в природних дуплах старих лип, дубів, тополь, беріз, верб і осик. Дещо рідше гніздиться в людських спорудах: на горищах будинків, в дахах церков. Власного гнізда не робить, відкладаючи яйця на існуючий субстрат.
Живляться мишовидними гризунами, рідше — комахами, птахами та жабами.
(Сова сіра)
ДО ДНЯ ПАМЯТІ ЗАГИБЛИМ ПІД КРУТАМИ
Сценарій “ВОНИ ЗАГИНУЛИ ЗА УКРАЇНУ”
Мета: Розкрити суть , причини трагедії
під Крутами , виховувати в учнів інтерес і повагу до історичного минулого своєї
країни , до борців за незалежність України.
Оформлення: На столі хліб на рушнику і червона
калина , свічки , плакати. Виставка книг , газетних та журнальних матеріалів «Вам
вічна слава , Вам вічна пам’ять».
Ведуча : Це правда: кров з каміння може
змити дощ , червона місяця хустина може стерти , але наймення Ваші багряніші
від рож горять у просвіті на плитах незатертих.
Ведучий: Супроти чужої навали,
Супроти смерті – в стужу , сніг ,
Ось тут вони , ось тут стояли
І всього жменька – триста їх.
Ведуча: Тим, хто в боротьбі за волю і кращу долю України не дожив до сьогоднішнього дня , сплять в знаних і безіменних могилах розкиданих по рідній і чужій землі –ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ.
Ведучий: Цвіту нашого народу , його славним синам і дочкам , що в розквіті своїх духовних і фізичних сил віддали молодість і найдорожче , що є в кожного з нас – життя – ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ.
Ведуча: Тим , кого в умовах більшовицької тиранії ми повинні були забути і викреслити з своєї пам’яті і історії , героям, що впали в страшному бою під Крутами – ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ.
Ведучий: Добре кажуть : „Хто не знає свого минулого , не вартий свого майбутнього”. І це дійсно так , бо так само , як дерево тримається на землі своїми коріннями , так людина тримається на землі своїм минулим. Людина , яка не знає минулого – як перекотиполе , куди вітер подме , туди воно й котиться. Але ж людина не перекотиполе , і , як сказав у своєму романі Павло Загребельний : „ На порожньому місці роду не заснуєш ” . Саме тому ми повинні знати історію . А історія наша полита кров’ю і сльозами . Однією із найтрагічніших її сторінок є бій під Крутами .
Ведуча: 29 січня 1918 року назва невеликої станції , що розташована на Чернігівщині вздовж лінії Бахмач – Київ , ознаменувала відлік нового духовного злету нації , який уже протягом майже століття є національним символом для десятків поколінь борців за свободу та незалежність. Вже 25 січня 1918 року на засіданні Української Центральної Ради було прийнято IV Універсал , який проголошував незалежність Української Народної Республіки. Проте більшовицька влада не хотіла так просто віддавати свого „ молодшого брата ” . Після захоплення Харкова та Полтави більшовики спрямували своє п’ятитисячне військо під проводом Муравйова на Київ.
Учениця: Послухай , як шумлять жита,
Де стільки літ буяли січі
І смерть дивилася у вічі ,
І воля марилась свята.
Послухай стогін і збуди
Порив душі , надії Квіти ;
Чиї сини , чиї ми діти , -
Спитай і сам себе суди.
Земля кипіла навкруги
Вмирало юне покоління…
Послухай , стогне як коріння ,
Котре зрубали вороги.
Ведучий: Супроти чужої навали,
Супроти смерті – в стужу , сніг ,
Ось тут вони , ось тут стояли
І всього жменька – триста їх.
Ведуча: Тим, хто в боротьбі за волю і кращу долю України не дожив до сьогоднішнього дня , сплять в знаних і безіменних могилах розкиданих по рідній і чужій землі –ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ.
Ведучий: Цвіту нашого народу , його славним синам і дочкам , що в розквіті своїх духовних і фізичних сил віддали молодість і найдорожче , що є в кожного з нас – життя – ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ.
Ведуча: Тим , кого в умовах більшовицької тиранії ми повинні були забути і викреслити з своєї пам’яті і історії , героям, що впали в страшному бою під Крутами – ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ.
Ведучий: Добре кажуть : „Хто не знає свого минулого , не вартий свого майбутнього”. І це дійсно так , бо так само , як дерево тримається на землі своїми коріннями , так людина тримається на землі своїм минулим. Людина , яка не знає минулого – як перекотиполе , куди вітер подме , туди воно й котиться. Але ж людина не перекотиполе , і , як сказав у своєму романі Павло Загребельний : „ На порожньому місці роду не заснуєш ” . Саме тому ми повинні знати історію . А історія наша полита кров’ю і сльозами . Однією із найтрагічніших її сторінок є бій під Крутами .
Ведуча: 29 січня 1918 року назва невеликої станції , що розташована на Чернігівщині вздовж лінії Бахмач – Київ , ознаменувала відлік нового духовного злету нації , який уже протягом майже століття є національним символом для десятків поколінь борців за свободу та незалежність. Вже 25 січня 1918 року на засіданні Української Центральної Ради було прийнято IV Універсал , який проголошував незалежність Української Народної Республіки. Проте більшовицька влада не хотіла так просто віддавати свого „ молодшого брата ” . Після захоплення Харкова та Полтави більшовики спрямували своє п’ятитисячне військо під проводом Муравйова на Київ.
Учениця: Послухай , як шумлять жита,
Де стільки літ буяли січі
І смерть дивилася у вічі ,
І воля марилась свята.
Послухай стогін і збуди
Порив душі , надії Квіти ;
Чиї сини , чиї ми діти , -
Спитай і сам себе суди.
Земля кипіла навкруги
Вмирало юне покоління…
Послухай , стогне як коріння ,
Котре зрубали вороги.
У буревій
доби ,
Щоб скрипіння не зміліло ,
Безсмертя дух освятить тіло –
І совість стане на диби.
Послухай вікові пісні
І власну вимости дорогу ,
І присягни собі і Богу ,
Що не відступиш у боротьбі.
Бо кличуть сурми й солов’ї
Для внуків воля – краща доля
Одна є мати – Україна ,
Як син , ти захисти її.
Ведучий: Лише 300 українських юнаків – добровольців виступили на захист Української Народної Республіки і прийняли на засніженому чернігівському полі нерівний бій із майже п’ятитисячною армією більшовиків. Основу українських добровольців складали бійці , створених за ініціативою молодіжного Братства Українських Самостійників Юнацької школи ім. гетьмана Б.Хмельницького та Студентського куреня ім. Українських Січових Стрільців – переважно студенти Київського університету , Київського політехнічного інституту та учнів старших класів київських гімназій.
Учень: Ще юнаки , ще майже діти ,
А навкруги і смерть , і кров.
На порох стерти , перебити !-
Іде на Київ Муравйов.
Полків його не зупинити ,
Та рано тішитесь кати :
Коли стають до зброї діти,
Народ цей – не перемогти.
В мороці неладу , в пітьмі підлот –
Ваші пісні молодечі ,
Лет ваш орлиний , нестримний лет ,
Лет крізь вітри і хуртечі.
Що там , що вперше з рушницею йти ,
Що там , що тому п’ятнадцять ,-
Так хороше вам на ворога йти ,
Співом гучним захлинатись.
Хай вам вітри вибігають на шлях ,
Просять вернути , голосять ,-
„Щоб наша доля…” лунає в полях ,
„Щоб краще в світі жилося „
Ведуча: Бій розпочався о 12 годині дня , фактично безперервно тривав до пізнього вечора . Юнаки мужньо відбивали атаку ворога , не залишаючи своїх позицій . Протягом п’яти годин українські підрозділи стримували ворожі напади . Проте незабаром , скориставшись кількісною перевагою , наступаючі зламали оборону і почали оточувати українські частини . Розуміючи безвихідність свого становища , бійці Студентського куреня пішли в атаку і були майже всі знищені . 27 студентів і гімназистів ( серед них : Лизогуб , Попович , Шульгін , Кальченко , Ганкевич те інші ) були захоплені в полон . Усіх їх було піддано нелюдським катуванням і по-звірячому замордовано.
Щоб скрипіння не зміліло ,
Безсмертя дух освятить тіло –
І совість стане на диби.
Послухай вікові пісні
І власну вимости дорогу ,
І присягни собі і Богу ,
Що не відступиш у боротьбі.
Бо кличуть сурми й солов’ї
Для внуків воля – краща доля
Одна є мати – Україна ,
Як син , ти захисти її.
Ведучий: Лише 300 українських юнаків – добровольців виступили на захист Української Народної Республіки і прийняли на засніженому чернігівському полі нерівний бій із майже п’ятитисячною армією більшовиків. Основу українських добровольців складали бійці , створених за ініціативою молодіжного Братства Українських Самостійників Юнацької школи ім. гетьмана Б.Хмельницького та Студентського куреня ім. Українських Січових Стрільців – переважно студенти Київського університету , Київського політехнічного інституту та учнів старших класів київських гімназій.
Учень: Ще юнаки , ще майже діти ,
А навкруги і смерть , і кров.
На порох стерти , перебити !-
Іде на Київ Муравйов.
Полків його не зупинити ,
Та рано тішитесь кати :
Коли стають до зброї діти,
Народ цей – не перемогти.
В мороці неладу , в пітьмі підлот –
Ваші пісні молодечі ,
Лет ваш орлиний , нестримний лет ,
Лет крізь вітри і хуртечі.
Що там , що вперше з рушницею йти ,
Що там , що тому п’ятнадцять ,-
Так хороше вам на ворога йти ,
Співом гучним захлинатись.
Хай вам вітри вибігають на шлях ,
Просять вернути , голосять ,-
„Щоб наша доля…” лунає в полях ,
„Щоб краще в світі жилося „
Ведуча: Бій розпочався о 12 годині дня , фактично безперервно тривав до пізнього вечора . Юнаки мужньо відбивали атаку ворога , не залишаючи своїх позицій . Протягом п’яти годин українські підрозділи стримували ворожі напади . Проте незабаром , скориставшись кількісною перевагою , наступаючі зламали оборону і почали оточувати українські частини . Розуміючи безвихідність свого становища , бійці Студентського куреня пішли в атаку і були майже всі знищені . 27 студентів і гімназистів ( серед них : Лизогуб , Попович , Шульгін , Кальченко , Ганкевич те інші ) були захоплені в полон . Усіх їх було піддано нелюдським катуванням і по-звірячому замордовано.
Учень: Ти впав ,
товаришу , у ранах
Між трупами таких , як сам ,
Та не останній в могіканах ,
Борониш ти святий вігвам.
Вони ідуть у лавах щільних
Вперед , вперед , і не один
Упав , як ти , в огнях свавільних
Під спів червоних хуртовин.
Благослови ж їх політ шалений ,
Умри з усміхом на устах ;
Не поведе більш кат скажений
Твоїх братів у кайданах.
Учениця: Коли ж здригнуть міцні їх лави ,
Коли не схочуть умирать ,-
Покрий тавром ганьби й неслави ,
Спали пожежею проклять!..
День помирав , як недобитий лебідь ,
Ніч перейняла невимовний біль.
Здригнулись зорі в сполотнілім небі
І тихо подали в криваву заметіль.
Стогнали Крути і молився вітер ,
Цілуючи скривавлені сліди:
Вас мало , діти , вас так мало , діти ,
Супроти п’яної московської орди.
В пекучий сніг… Навзнак. Не на коліна.
Заплакав місяць в зоряну блакить.
Всі – як один… Кріпися Україно ,
Хоч їхня смерть вовік не відболить.
Ведучий: Безжальні кати навіть заборонили селянам поховати безстрашних захисників . Після підписання Брестського миру , який замінив владу більшовиків на австрійців та німців , 19 березня 1918року в Києві відбувся урочистий похорон на Аскольдовій горі 28 полеглих бійців у бою під Крутами.
Ведуча: Але більшовики за 70 років свого панування намагалися знищити в пам’яті народу згадку про Крути , або виставити її героїчних захисників зрадників Батьківщини. У 30-х роках було навіть знесено кладовище та могили крутян на Аскольдовій горі.
Учениця: Спом’янімо в пісні славу Крутів ,
Нейсвятіше з наших бойовищ!
Крути ! Крути !- смолоскип в майбутнє ,
Піднімімо наші душі ввиш.
Крути ! Крути ! Це за Батьківщину
Стати муром , шанцем душ і тіл ,
Крути ! Крути ! Мужньо , воєдино
Прямувати в найсвятішу ціль.
Крути ! Крути ! Час розплати близько ,
Вже червоний ворог карти жде ,
Крути ! Крути ! Вічне бойовисько
За майбутній , за світлий день.
Крути ! Крути ! Мужність і посвята ,
Вірність , що міцніша понад смерть.
Крути ! Крути ! Горда і завзята
Кличе пісня і веде вперед.
Між трупами таких , як сам ,
Та не останній в могіканах ,
Борониш ти святий вігвам.
Вони ідуть у лавах щільних
Вперед , вперед , і не один
Упав , як ти , в огнях свавільних
Під спів червоних хуртовин.
Благослови ж їх політ шалений ,
Умри з усміхом на устах ;
Не поведе більш кат скажений
Твоїх братів у кайданах.
Учениця: Коли ж здригнуть міцні їх лави ,
Коли не схочуть умирать ,-
Покрий тавром ганьби й неслави ,
Спали пожежею проклять!..
День помирав , як недобитий лебідь ,
Ніч перейняла невимовний біль.
Здригнулись зорі в сполотнілім небі
І тихо подали в криваву заметіль.
Стогнали Крути і молився вітер ,
Цілуючи скривавлені сліди:
Вас мало , діти , вас так мало , діти ,
Супроти п’яної московської орди.
В пекучий сніг… Навзнак. Не на коліна.
Заплакав місяць в зоряну блакить.
Всі – як один… Кріпися Україно ,
Хоч їхня смерть вовік не відболить.
Ведучий: Безжальні кати навіть заборонили селянам поховати безстрашних захисників . Після підписання Брестського миру , який замінив владу більшовиків на австрійців та німців , 19 березня 1918року в Києві відбувся урочистий похорон на Аскольдовій горі 28 полеглих бійців у бою під Крутами.
Ведуча: Але більшовики за 70 років свого панування намагалися знищити в пам’яті народу згадку про Крути , або виставити її героїчних захисників зрадників Батьківщини. У 30-х роках було навіть знесено кладовище та могили крутян на Аскольдовій горі.
Учениця: Спом’янімо в пісні славу Крутів ,
Нейсвятіше з наших бойовищ!
Крути ! Крути !- смолоскип в майбутнє ,
Піднімімо наші душі ввиш.
Крути ! Крути ! Це за Батьківщину
Стати муром , шанцем душ і тіл ,
Крути ! Крути ! Мужньо , воєдино
Прямувати в найсвятішу ціль.
Крути ! Крути ! Час розплати близько ,
Вже червоний ворог карти жде ,
Крути ! Крути ! Вічне бойовисько
За майбутній , за світлий день.
Крути ! Крути ! Мужність і посвята ,
Вірність , що міцніша понад смерть.
Крути ! Крути ! Горда і завзята
Кличе пісня і веде вперед.
Фільм
«Крути»
Фон кліпу
Крути
Учень: Народе мій , великий , Український ,
Яка б солодка не була брехня ,
Не вір брехні , що воля – тільки тінь це
Козацького минулого вже дня
Не раз вже потрапляв у пастку ти ,
Будь пильним , мій довірливий народе
Піднести прапор – то ще не свобода
Будь мудрим ! Вір що дійдеш до мети.
Ведучий: Перші згадки і справжня , реальна оцінка захисників Крут відбулася вже після набуття Україною незалежності в 1992 році. Не можна викреслити з пам’яті людської той великий та безсмертний подвиг юних студентів , що захищали українську державність , поклавши на її вівтар найцінніше – власне життя.
ВШАНУЄМО ПАМ’ЯТЬ ГЕРОЇВ КРУТ ХВИЛИНОЮ МОВЧАННЯ.
Ведуча: Пам’ять про Крути , про те , що тепер Україна перед небезпекою , бути знову поглинутою. І тепер Тебе чекають випробування , які Ти мусиш витримати , щоб захистити Батьківщину від будь-якої агресії. Гартуйсь і готуй себе до праведної боротьби за воля і майбутнє Твого Народу , пам’ятаючи наших Героїв.
Крути ввійшли в історію України як символ національної честі. Ті, хто загинув у битві під Кругами назавжди залишаться в нашій пам'яті. Вони полягли, щоб ми сьогодні жили у вільній і незалежній Українській державі.
Комментариев нет:
Отправить комментарий